Роман Куйбіда: “При оновленні суддівського корпусу критерії доброчесності опинилися на останньому місці”

Пересічні українці стараються уникати судових суперечок, адже несправедливість, корупція та непотизм давно стали звичним явищем для українських судів. Відповідно реформа судової системи є однією з головних вимог сучасного українського суспільства. “Фактор” поспілкувався з заступником голови правління Центру політико-правових реформ Романом Куйбідою, аби зрозуміти, чи дійсно прийняті нещодавно законопроекти допоможуть в утвердженні верховенства права. 

На початку року ви писали, що у вас оптимістичні очікування стосовно судової реформи. За минулі місяці позитивний тон ваших прогнозів не змінився?

Мій оптимізм ґрунтувався на прийнятому у 2016 році законодавстві. Зараз його [оптимізму] стало значно менше. Вища кваліфікаційна комісія суддів поставила дуже низьку планку в питаннях доброчесності щодо діючих суддів і кандидатів на посаду судді. Тому очікуване оновлення суддівського корпусу, напевно, не дасть тих результатів, на які ми сподівалися. Найближчим часом Вища рада правосуддя має закінчити розгляд рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів відносно 120 кандидатів на посади до нового Верховного Суду. 30 з них мають негативні висновки від Громадської ради доброчесності, але комісія все одно їх рекомендувала. Водночас кандидати, до яких не було претензій, були відсіяні.

Назвіть основні переваги/недоліки судової реформи в Україні.

Судову реформу можна було б вважати такою, що відбулася, якщо:

– оновлено суддівський корпус і відсіяні недоброчесні судді

– введені якісні процедури, які роблять суд зручним і доступним для громадян

– судді реально стали незалежними

Законодавець створив непогані умови для втілення цих трьох позицій, але у житті відбувається зовсім не так. При оновленні суддівського корпусу критерії доброчесності і необхідність забезпечити суспільну довіру до суду чомусь опинилися на останньому місці, а чесність процедур викликає сумніви.

ЄС нещодавно зробив заяву, де наголошує на необхідності призначення до Верховного суду України суддів з незаплямованою репутацією. Чи буде втілена дана умова?

 Те, що зараз відбувається у Вищій раді правосуддя, не сповнює мене оптимізмом. Якщо питання доброчесності вирішує, до прикладу, Павло Гречківський, якому висунуто підозру у шахрайстві і дане провадження триває, то це додаткова пляма на кожному кандидаті. Є й інші сумнівні моменти. Вища рада правосуддя відмовила у самовідводі деяким своїм членам, таким чином ніби очистивши їх перед суспільством. Хоча ті заявляли самовідвід зовсім не з тих підстав, за яких їх реально треба було б відвести. Зрештою, якщо член ВРП, заявляючи самовідвід, фактично каже: «я не можу бути безстороннім», а сама ВРП відмовляє у цьому – це підірве довіру до будь-якого, навіть, правильного рішення цього органу.

Крім того, ВРП покриває більшість “суддів Майдану”. При чому вона сама констатувала відносно них певні порушення, однак все одно рекомендувала призначити безстроково.

Судова реформа передбачає переатестацію суддів. Наскільки може затягнутися цей процес і чи стане він дійсно ефективним?

Виходячи з того темпу, який задала Вища кваліфікаційна комісія, процес може тривати кілька років. Планка для кваліфікаційного оцінювання досить низька, тому, боюсь, через неї зможе перескочити багато діючих суддів. Ще один факт, який не вселяє оптимізм: з усіх негативних висновків Громадської ради доброчесності відносно кандидатів до нового Верховного Суду, комісія погодилась лише з 38%. Тобто претензії щодо доброчесності з боку громадськості не беруться до уваги відповідальними за переатестацію органами.

Цікавим нововведеннями стало психологічне тестування суддів. Когось відсіяли через психологічну невідповідність? Як взагалі відбувається процес?

 Поки що дане тестування застосовувалось лише відносно кандидатів до Верховного суду. Там всього 4 тести. Але на жаль ми не знаємо, як їх результати реально враховуються. Законом передбачено, що результати психологічного тестування закриті для громадськості. При цьому ВККС приховує матеріали психологічного тестування чомусь навіть від самих кандидатів.

До речі, один з тестів (болгарський), який застосовувався, у нас називався тестом на доброчесність, але в оригіналі він звучить як «тест на лояльність». Якщо дійсно ВККС надавала перевану лояльним кандидатам, то це біда, бо лояльність до того, хто призначає, – означає залежність.

Виходячи із заяв Президента і спікерів БПП, влада не зацікавлена у створенні Антикорупційого суду. Проте це закладено у судовій реформі. Яким чином, на вашу думку, вирішиться питання?

Влада пропонує створювати антикорупційні палати у діючих судах замість повноцінного Антикорупційного суду. Цей підхід, спрямований на те, аби зберегти контроль і вплив на судові рішення. Для запуску Антикорупційного суду потрібен окремий закон, який ніяк не приймається. Навпаки, представники БПП вносять поправки, аби вилучити згадку про нього в чинному Законі «Про судоустрій і статус суддів» та передбачити палату. Це робиться для того, щоб просто про людське око створити щось із назвою “антикорупційне”.

У справ, які веде НАБУ, є перспективи без створення Антикорупційного суду?

Хіба що в тих випадках, які можуть бути вигідні нинішній політичній владі.

У господарських судах теж плануються нововведення. При вирішення суперечок пропонують залучати арбітрів із бізнес-спільноти. Поясніть детальніше механізм. Чи буде він дійсно незалежним?

Ця пропозиція на сьогоднішній день не втілена на рівні законів. Вона лунає з боку громадськості. Сама ідея, як на мене, досить правильна. Нині господарські суди вважаються найбільш корумпованими. Аби це змінити, до вирішення суперечок пропонують залучати авторитетних у бізнес-спільноті юристів. Кожна сторона обирає по одному арбітру, ці два арбітри обирають третього. Коли справи будуть розглядати такі незалежні арбітри, це може значно підвищити якість правосуддя.

Чи зросла кількість затриманих суддів після обмеження суддівської недоторканності? Наскільки ефективно спрацювало дане обмеження?

Раніше для зняття недоторканності потрібна була згода парламенту. Нині (після минулорічних змін до Конституції) її надає Вища рада правосуддя, крім випадків затримання судді на місці скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину. Але ВРП витлумачила це так, що для взяття під варту впійманого на гарячому судді також потрібна згода ВРП, рішення про яке вона має прийняти впродовж 5 днів. Таким чином, за 72 години (час затримання) слідчий має встигнути отримати згоду ВРП та звернутися до суду і отримати згоду на обрання запобіжного заходу. Практично це зробити досить складно за такий короткий термін. Водночас, зазначу, що поки що мені невідомі факти, аби хтось із затриманих на гарячому суддів зміг втекти після того, як фактично запрацювала ця зміна до Конституції.

В Україні ще під час Майдану почали говорити про ратифікацію Римського статуту. Але згодом про нього майже забули. Чи буде він все ж таки затверджений?

Для того, щоб Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, ратифікація Римського статуту необхідна. Якщо українська правова система через корупцію або інші причини неспроможна довести до логічного завершення справи проти людяності, їх зможе розглядати Міжнародний кримінальний суд. Спроби ратифікувати були, але їх колись заблокував Конституційний суд. Також Україна може визнати юрисдикцію цього суду для конкретних випадків. Наприклад, таке відбулося у справі щодо подій на Майдані, але Міжнародний кримінальний суд ще не взяв цю справу до свого провадження.

Щодо можливості ратифікації Римського статуту відповідні зміни до Конституції вже внесли. Але ратифікація може відбутися через 3 роки після набуття чинності даних змін.

Олександр Азімов, Євген Третяк, “Фактор”