Нобелівська премія миру: Після нагороди звинувачення в геноциді мусульман (Історія)

У 1991 році Аун Сан Су Чжі нагородили Нобелівською премією миру.

Через чверть століття її звинувачують в геноциді мусульман в М’янмі.

“Ваші величності, леді і джентльмени. Я стою сьогодні перед вами, щоб прийняти від імені моєї матері, Аун Сан Су Чжі, найбільшу нагороду, Нобелівську премію миру. Обставини не дозволяють моїй матері бути присутньою тут особисто, тому я постараюся передати всю вдячність, яку, я впевнений, вона б висловила сама. По-перше, я знаю, що вона почала б свою промову з того, що приймає цю нагороду не сама від себе, а від імені всього бірманського народу. Вона б сказала, що цей приз належить всім чоловікам, жінкам і дітям, які прямо зараз продовжують жертвувати своїм добробутом, свободою і життям заради встановлення демократії в Бірмі”.

З цих слів 10 грудня 1991 року на врученні Нобелівської премії миру почав свою промову Олександр Аріс – син бірманської дисидентки Аун Сан Су Чжі, яку Нобелівський комітет нагородив за “мирну боротьбу за демократію і права людини”. До цього моменту Аун Сан Су Чжі вже півтора року перебувала під домашнім арештом в рідній М’янмі, ще не знаючи, що проведе практично без зв’язку з сім’єю і зовнішнім світом в цілому 15 років, а в 2010-х стане найвпливовішою людиною в країні.

Незважаючи на багаторічне ув’язнення, Аун Сан Су Чжі довгі роки була символом свободи – не тільки в рідній країні, але і у всьому світі. Вона народилася в сім’ї борця за незалежність Бірми, національного героя країни генерала Аун Сана і Хін Чжі, яка сама була політиком і дипломатом. Батька вбили, коли дівчинці було два роки; в п’ятнадцять вона переїхала з матір’ю в Індію, де та була послом. У 1962 році до влади в Бірмі прийшли військові на чолі з колишнім соратником Аун Сана, генералом У Не Віном, і в країні встановилася диктатура; незабаром після цього Аун Сан Су Чжі поїхала вчитися до Великобританії.

Вона закінчила Оксфорд, де вивчала філософію, політику і економіку, вийшла заміж, народила двох синів і не планувала повертатися до Бірми.

“Заднім числом можна сказати, що вона просто чекала правильного моменту, але тоді так не здавалося. Вона була домогосподаркою, займалася історичними дослідженнями, придивлялася до аспірантури”, – згадував один бірманський історик Тан Мйін Ю. В той же час вона не виключала, що рано чи пізно повернеться на батьківщину.

“Через багато років вона пояснювала, що це бажання було продиктоване почуттям боргу не перед батьком, а перед співгромадянами, які страждали від військової диктатури”, – говорив Тан Мйін Ю.

Влітку 1988 року Аун Сан Су Чжі дійсно приїхала до Бірми – щоб піклуватися про важко хвору матір (вона померла в грудні 1988-го). А через кілька тижнів 8 серпня 1988-го, в країні спалахнуло багатотисячне студентське повстання проти правлячої партії. Через кілька тижнів півмільйона протестувальників зібралися біля стін пагоди Шведагон в столиці країни; перед ними зі своєю першою політичною публічною промовою виступала Аун Сан Су Чжі.

Вже через місяць вона очолила “Національну лігу за демократію”. Один із засновників партії, Кхін Маун Схве, згадував: “Ми так захоплювалися генералом Аун Саном, що для нас не було проблемою піти за нею. Але вона довела, що сама – дуже відважна і рішуча людина. В першу ж секунду нашої зустрічі я зрозумів: вона – мій лідер”.

У липні 1989 року Аун Сан Су Чжі вперше посадили під домашній арешт. Ще через рік на парламентських виборах її партія набрала більшість голосів, але влада анулювала результати голосування. Протягом 21 року її заарештовували і короткостроково звільняли кілька разів, але остаточно – лише в листопаді 2010 року. За кілька днів до цього в країні відбулися перші демократичні вибори за 20 років. Тоді партію Аун Сан Су Чжі фактично до них не допустили, але через п’ять років “Національна ліга за демократію” все-таки прийшла до влади в результаті виборів.

Аун Сан Су Чжі не змогла очолити уряд (цьому завадила наявність у неї дітей з британським громадянством), і в 2016-му для неї ввели окрему посаду державного радника М’янми. Так Аун Сан Су Чжі стала фактичною главою держави.

У середині 2010-х в М’янмі загострилися зіткнення між рохінджами і араканцями (місцевими етнічними групами, які сповідують іслам і буддизм). З 2016 року в їх конфлікті почала відкрито брати участь армія М’янми, а з країни втекли сотні тисяч мусульман. Правозахисники звинувачують владу в позасудових розправах, зґвалтуваннях і підпалах будинків мусульман – але керівництво країни заперечує всі звинувачення.

Дії влади М’янми викликають різку критику на Заході, – зокрема, управління у справах захисту прав людини ООН вважає, що ситуація в країні нагадує злочину проти людяності. У березні 2017 року було прийнято рішення створити комісію щодо встановлення фактів, що відбувається з рохінджа, але М’янма відмовилася пустити до себе міжнародних інспекторів. 24 серпня 2018 року в доповіді ООН переслідування народу рохінджа назвали геноцидом.

Уряд М’янми звинувачують також в переслідуванні журналістів і активістів. Зокрема, у вересні 2018 року суд в М’янмі засудив до семи років двох журналістів агентства Reuters, які висвітлювали переслідування і вбивства рохінджа, – за те, що вони нібито незаконно отримали доступ до секретних документів. Це помітно змінило ставлення і до Аун Сан Су Чжі.

Місія ООН розкритикувала її за нездатність запобігти переслідуванням, а критики вважають, що вона втратила свій моральний авторитет і репутацію людини, яка бореться за права людини – в тому числі ціною власної свободи.

Як пише The New York Times, після приходу до влади Аун Сан Су Чжі сама почала проявляти “диктаторські риси”. Про це виданню розповіли і її колишні однодумці. На думку видання, вона і раніше дозволяла собі неоднозначні висловлювання (наприклад, про те, що буддисти, які складають 90% населення країни, живуть в страху “глобальної мусульманської загрози”), але вони залишалися непоміченими, так як не вписувалися в її образ.

“Рідко коли репутація лідера падає так низько і так стрімко”, – говорилося в звіті міжнародної правозахисної організації International Crisis Group, опублікованому в серпні 2018 року.

3 жовтня 2018 року Аун Сан Су Чжі позбавили почесного канадського громадянства, яке їй дали в 2007 році, – через бездіяльність з приводу геноциду рохінджа в М’янмі. Раніше Канада ніколи не відкликала цей тип громадянства (крім Аун Сан Су Чжі їм нагороджували Нельсона Манделу, Далай-ламу і правозахисницю Малали Юсуфзаі).

“Свого часу вона була символом змін і боротьби за права людини. Світ покладав на неї великі надії – як на встановлення демократії і миру в М’янмі. Як ми всі тепер знаємо, цього не сталося”, – заявила сенатор Ратна Омідвар, яка запропонувала позбавити Аун Сан Су Чжі канадського громадянства.

Главу М’янми пропонували позбавити і Нобелівської премії миру, проте за тиждень до вручення цієї премії в 2018 році Нобелівський комітет заявив, що не має наміру цього робити. Виконавчий директор Нобелівського фонду Ларс Хайкенстен визнав Аун Сан Су Чжі частково відповідальною за те, що відбувається в М’янмі і назвав це “надзвичайно сумним”, але пояснив, що не бачить сенсу відбирати у неї премію.

“Це втягнуло б нас в постійні дискусії про те, як вимірювати і оцінювати вчинки людей після того, як вони отримали премію, – сказав Хайкенстен. – Завжди були і будуть нобелівські лауреати, чиї вчинки вже після вручення премії ми не схвалюємо або не вважаємо вірними. Цього неможливо уникнути”.