Комісаріат імені Еммануеля Макрона

Президент Франції Еммануель Макрон опублікував колонку, в якій поділився своїм баченням європейського сьогодення та майбутнього.

Головні ідеї колонки цілком очікувані: наголос на “загрозі націоналізму” та заклик до ще більшої централізації Євросоюзу. Якщо говорити грубо, текст Макрона – черговий глобалістський маніфест, припудрений поодинокими привабливими фразами.

Дивуватися немає чому. Але звертає на себе увагу обставина, що Макрон поділився своєю візією майбутнього Європи на тлі того, що у самій Франції його позиції є дуже слабкими. Макрон перевершив свого попередника, Франсуа Олланда, за темпами падіння рівня довіри. Більше того: ось уже п’ятий місяць поспіль Францію лихоманить протестами “жовтих жилетів”, які стали виявом розчарування значної частини французького суспільства у чинній політичній еліті.

Політика Макрона стосовно Франції “не спрацьовує”, вона занадто відірвана від інтересів французького суспільства. У цей же час французький президент висловлює своє бачення майбутнього всього Євросоюзу.

Ця ситуація нагадує риторику іншого палкого адепта глобалістського сценарію розвитку Європи – філософа Бернара-Анрі Леві. В інтерв’ю, даному одному з українських ЗМІ, Леві досить чесно визнав, що майбутнє ЄС виглядає непевно: “ЄС дійсно знаходиться у дуже поганому стані. І, мабуть, наближається до катастрофи”, “Для нас об’єднана Європа все частіше стає порожніми словами”. І попри все це Леві у тому інтерв’ю заявив, що ЄС потребує перетворення на єдину федерацію.

Причина нинішньої кризи ЄС у тому, що він існує не як союз держав-виразників національних інтересів, а як наднаціональний і навіть антинаціональний ідеологічний проект. Розрив між конкретними європейськими суспільствами та ліво-ліберальними елітами стає все більшим. Але замість того, аби визнати цей факт і змінити свою політику, еліти продовжують прямувати шляхом реалізації глобалістського проекту.

На цю обставину два роки тому слушно вказали інтелектуали-підписанти знаменитої Паризької декларації:

“Серед панівних еліт останніх десятиліть є чимало осіб, які вважають, що прискорена глобалізація сприяє їхнім інтересам. Вони прагнуть заснувати наднаціональні інституції, контролю над якими не заважатиме незручне верховенство народу. Стає дедалі очевидніше, що “демократичний дефіцит” у європейських установах – це не просто технічна проблема, яку можна розв’язати технічними ж засобами. Цей дефіцит радше пов’язаний з цілеспрямованою політикою, яку ревно відстоюють. Захищаючись аргументами ймовірної “економічної необхідності” чи безконтрольними нині вимогами міжнародного права, що виросли з прав людини, наднаціональні посадовці Європейського союзу позбавляють Європу її політичного життя, даючи на всі питання технократичну відповідь: “Альтернативи нема”. Це м’яка, а проте реальна тиранія, з якою нам довелося зіткнутися”.

Те, що днями озвучив Макрон, – це візія комісарської Європи, Європи як бюрократичного механізму, поставленого на службу ідеологічним цілям, несумісним зі збереженням самих європейських народів.

Чи буде реалізовано цю візію? На це питання неможливо відповісти. Але перспектива посилення боротьби між її прихильниками та противниками здається чимось очевидним.

Ігор Загребельний