Чи справді жінки минулого були неосвіченими

Є популярною думка, що жінки минулого були сильно обмежені в освіті, і лиш у 20 столітті внаслідок емансипації представниці прекрасної статі отримали доступ до скарбниці знань.

Особливо дістається Середньовіччю, яке, подейкують, узагалі було “темним”.

Але чи так це насправді?

Страшилки про минуле особливо полюбляли у радянські часи. Комуністичні підручники були переповнені розповідями про “поневолення”, “гніт”, “мракобісся” і тому подібні речі. Паралельно бійці ідеологічного фронту полюбляли говорити про “світлі уми”, які кидали виклик цим самим “гніту” та “мракобіссю”. Стосовно середньовічної доби, одним із таких “світлих умів” був П’єр Абеляр.

Цей філософ часто конфліктував із церковною владою, і вже самого цього факту було достатньо, аби зробити Абеляра улюбленцем радянських агітаторів. Крім того, у його творах можна знайти паростки матеріалістичної філософії, а це в часи СРСР означало величезний плюс до карми.

Аби відшліфувати образ “прогресивного мислителя”, і в радянські часи, і зараз пригадують нещасну історію кохання Абеляра до дівчини на ім’я Елоїза. Щоправда, нещасною ця історія була лиш тому, що Абеляру бракувало однієї з головних чоловічих якостей – рішучості. Йому було важко зробити вибір між почуттями до Елоїзи та власними амбіціями. Але це вже інша історія.

Як саме познайомилися Абеляр та Елоїза? Річ у тім, що в ті темні-претемні часи Алоїзин дядько Фульбер найняв Абеляра, аби той… викладав для його племінниці філософію, теологію, логіку та древні мови. Ось такий типовий “патріархальний гніт”. Відзначимо, що сам Фульбер був впливовим церковним діячем, а з радянських підручників відомо, що Церква в ті часи “боролася проти науки”.

В часи класичного Середньовіччя освіченість вважалося ознакою престижу. Тому батьки чи інша рідня у разі можливості залюбки наймали для дівчат репетиторів.

Жінки зі знатних родин якоюсь мірою навіть мали більше можливостей для освіти, адже не мусили відволікатися на військові заняття, які приблизно з семирічного віку чекали їхніх братів.

Доступ до базової освіти мали і звичайні, непривілейовані міщанки. Вміння писати і рахувати було їм необхідним, аби допомагати чоловікам вести торгівлю.

Інша справа – університети. Вони справді формувалися як чоловіче середовище. Для цього були свої причини. Передусім та, що в центрі університетської освіти стояло формування священиків-теологів, а священиком може бути лише чоловік. Але це аж ніяк не заважало жінкам із відповідним покликанням досягнути вершин інтелектуальної творчості.

Геррада Ландсбергська залишила по собі справжню енциклопедію зразка 12 століття. Тереза Авільська була автором витончених текстів християнської містики. Листи Катерини Сієнської є зразковими трактатами з політичної філософії та етики.

Всі ці жінки навіть не здогадувалися, що колись з’явиться ідеологія під назвою “фемінізм”. Вони просто займалися тим, до чого відчували покликання.

З виникненням книгодрукарства письменність серед непривілейованих верств населення поширювалася і серед чоловіків, і серед жінок. Головним організатором шкіл була Церква, а читати Біблію та катехизм, а також молитися з молитовника потребували представники обох статей.

Нікуди не поділася і навіть навпаки, посилилася, мода на високий рівень освіченості серед жінок із вищих верств населення.

Тож звідки взявся міф про те, що жінок минулого відгороджували від освіти? Із загального переконання про пригнічене становище жінки. Але на прикладі вищесказаного ми бачимо, що в минулому існувало передусім не пригнічення за статевою ознакою, а усвідомлення того, чоловік та жінка різні і мають відмінні потреби.

Підтримувати цю думку чи ні – індивідуальна справа. Але від міфів бажано позбуватися. Як то кажуть, 21 століття надворі.