Олена Трегуб: “В України склався неформальний міжнародний імідж країни, що майже втратила свій шанс”

Міжнародна фінансова допомога – важливий аспект для стабілізації економічної ситуації в Україні та втілення масштабних інфраструктурних проектів. За цей напрямок роботи в уряді відповідає молода реформаторка Олена Трегуб. Вона 10 років пропрацювала в США, однак повернулася, аби долучитися до змін в своїй рідній країні. Журналісти “Фактора” дізналися про проекти, над якими зараз працює Олена, про об’єми залучених коштів, систему контролю над ними та її враження від роботи в Кабміні.

Розкажіть про саму процедуру отримання міжнародної фінансової допомоги. Як це відбувається?

Спочатку переговори проходять на найвищому рівні. На рівні президентів та урядів. Технічну сторону забезпечує національний координаційний орган, який знаходиться в моєму департаменті. Коли всі деталі узгоджені, то відбувається підписання угод. Далі ми визначаємо конкретні проекти або завдання, на які підуть кошти. У подальшому роль держави полягає у забезпеченні умов для ефективного і цільового використання коштів грантів і кередитів громадськими організаціями чи іншими рецепієнтами.

Назвіть країни, які найбільше допомагають Україні.

Найбільшими донорами є ЄС, США, Канада, Японія, Німеччина та міжнародні організації (наприклад, Світовий банк). Від міжнародних організацій ми наразі маємо $2 млрд грантів та $9 млрд кредитів.

Серед нових донорів: Польша, Норвегія, Данія. Датчани протягом наступних 5 років планують нам дати $70 млн.

Скільки коштів планується залучити цього року?

Взагалі прогнозувати складно. Ще після Майдану нам мали виділити великі об’єми коштів, однак вони прийшли тільки зараз, тобто через 3 роки. Можу сказати, що, наприклад, у 2016 році США надала нам півмільярда доларів. Десь таку ж суму плануємо отримати від них і цього року.

На які проекти найчастіше виділяють кошти?

Донори зацікавлені в фінансуванні програм розвитку демократії і прав людини, свободи слова і економічного розвитку. Зараз дуже популярні теми енергоефективності та децентралізації. Близько 200 млн безповоротних коштів виділено саме на реформу децентралізації. Допомагають і у втіленні інфраструктурних об’єктів. Ми нещодавно підписали угоду зі Світовим банком, за якою на покращення стану доріг виділено 560 млн.

Чи відчуваєте ви, що серед міжнародних партнерів зростає рівень довіри до української влади? Чи, навпаки, вони не задоволені темпами реформ?

Я відчуваю, що не задоволені. Великі донори насамперед зацікавлені якраз в реформах. ЄС готовий давати гроші саме на них. На даний момент фінансова допомога на реформи зменшилась, проте збільшилась допомога на розвиток (прогресивні стартапи etc).

Після вашого призначення тодішній заступник міністра економічного розвитку Саша Боровик говорив, що готується запуск системи, яка дозволить контролювати кожен долар міжнародної допомоги. На якому етапі зараз цей проект?

Він ще не в тому вигляді, у якому я б хотіла його бачити. Багато наших постанов і ініціатив блокується іншими органами влади. Нам не дуже дають запустити цю систему. В той же час вже працює бета-версія порталу прозорості і координації допомоги OpenAid, де показані всі гранти, кредити, обладнання, які надходять від міжнародних донорів. Туди ж планується завантажувати звіти щодо витрат. Також ми внесли постанову про більш жорстке звітування органів влади відносно того, як вони використали гроші програм бюджетної підтримки.

Багато прогресивних чиновників, що прийшли в органи влади після Майдану, вже залишили держслужбу і повернулися до бізнесу. Ви не збираєтесь залишати уряд?

Довго працювати в уряді не планувала. Для мене головне, щоб ті зміни, які ми впровадили, були затверджені на законодавчому рівні. На жаль, ці процеси зайняли значно більше часу ніж я думала.

Елементарний приклад. Нам треба було відмінити вимогу, щоб кожен документ затверджувався печаткою донора. І весь час у чиновників різних міністерств якісь заперечення виникають. Треба запрошувати їх на наради, вмовляти. Це все дуже розтягується у часі.

Взагалі маю намір після завершення моєї реформаторської роботи в уряді повернутися до Вашингтону. Там зараз більш прийнятне середовище для мого професійного розвитку.

Ви розчаровані умовами роботи в Кабміні?

У мене були трохи інші сподівання, коли я приєднувалась до команди Абромавичуса. У мене була віра, що відбудеться швидка трансформація країни. Але цього не сталося.

Тому всі реформатори тут тимчасово. Якщо взяти директорів МЕРТ, які були рекрутовані після Майдану, то з 15 лишилося двоє. Це, напевно, про щось свідчить.

Як ви особисто оцінюєте зміни, що відбулися в Україні з моменту приходу нової влади? Які бачите позитивні моменти?

Серед позитивних моментів: стало більше свободи, більше відкритості. Мою реформу влада особливо не підтримує, але, з іншого боку, і не “репресує”. Тут такий принцип: намагайся, хочеш – роби, жорстко протистояти тобі ми не будемо. За попередньої влади, думаю, все було більш контрольовано.

Проблема нової влади в тому, що вона не спромоглася утримати реформаторів і створила їм такі умови, що вони або самі пішли з уряду, або їх витіснили. Через це в України склався неформальний міжнародний імідж країни, що майже втратила свій шанс на зміни.

Олександр Азімов, Євген Третяк, “Фактор”