Куди зникають прострочені товари

Чи замислювались ви колись, куди зникають прострочені товари, прибрані з полиць супермаркетів?

На Заході – і у великих універсальних магазинах, і у маленьких крамничках є відділи розпродажу, де незаможним віддають товар, термін використання якого збігає, майже задарма. В Києві такий відділ можна знайти лише в кількох супермаркетах. А як в інших? Куди “відлітають” непридбані кури-гриль, куди течуть зіпсовані “молочні ріки”?

Якось під час однієї з “прямих телефонних ліній” голова Держкомітету з питань технічного регулювання і споживчої політики Лариса Ласюк розповіла наступне: “Вилучені із реалізації продукти з простроченим терміном придатності підлягають утилізації. На превеликий жаль, порядок утилізації законодавчо не прописаний, не узгоджені зміни до “Закону про захист прав споживачів”.

Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що відсутність законодавчої бази перекладає відповідальність за зняття з продажу неякісної та простроченої продукції на сумління власників торговельних мереж. Законодавча невизначеність веде за собою ще і відсутність контролю.

Цікаво, а що відбувається з тими товарами, які не можуть бути перероблені кулінарією? З тією ж ковбасою, сосисками, молочними продуктами? Вони або списуються, або повертаються постачальнику в обмін на свіжу продукцію. А постачальник працює собі в збиток? Звичайно ж, ні.

Офіційно все це “прострочення” утилізується. Хтось запевняє, що спалює все це в спеціальній печі, хтось – закопує. Але! Досить просто поміняти документи, і товар знову “в строю”. Тільки піде він вже не до супермаркетів, а в прості маркети й уцілілі до наших днів рідкісні гастрономи. Звичайно, з дорогої сирокопченої ковбаси невідомого терміну давності цілком можна виготовити “свіжу” вакуумну нарізку. Її можна возити куди завгодно. Але ж гастрономи теж не можуть вічно зберігати отримані продукти. І здають їх постачальникам.

Але й на цьому “ковбасний шлях” не закінчується. Наступна стадія – кав’ярні та бари. Тим простіше – вони готують гарячі страви. Або просто підігріті в мікрохвильовці бутерброди. Там вже термін придатності ролі не грає. Якщо щось і “підвонює”, то першим про це дізнається не клієнт, а бармен. І прибере отруту подалі. Взагалі, “неліквід” можна переробити в “ковбасний фарш”, можна – в корм “для тварин”, або, навіть у паштет. Нічого не має пропасти просто так!”

Реальна історія:

В одному з районів Дніпра натовп літніх людей обступив продавчиню з величезними коробками. Та розіклалася просто на землі. Як виявилося, торгівля йде простроченими молочними та морськими продуктами, списаними із супермаркетів і продовольчих складів. Вишикувалася черга.

Продавчиня: “Це в нас іде на корм для тварин”.

Журналіст: “У вас є ліцензія?”

Продавщиця: “Зараз – ні!”

Глазуровані сирки, сметана, молоко, а також мідії та креветки – вибір не гірший, ніж у супермаркеті. Ціни – утричі, вп’ятеро нижчі. Покупці не баряться, на якість товарів не скаржаться.

Покупець: “Якщо зробити його теплову обробку, то воно нікуди не дівається. Я це роблю, і жодного разу не отруївся! Більш того, ні в мене, ні у дитини нічого не сталося…”.

Не забарилася різка заява представників міської влади. Профільний заступник мера жорстко засудив продавців прострочених товарів.

Олександр Дорошенко, заступник міського голови Дніпропетровська: “Любу продукцію, строк реалізації якої закінчився, її не можна реалізувати навіть тваринам. Це заборонено. Така продукція підлягає утилізації”.

Зазвичай подібні торговельні точки мігрують з одного району в інший. Втратити покупців не бояться – бажаючих придбати дешеві харчі усюди вистачає. Поліції, частіше за все, впіймати підприємців не вдається – ті швидко мігрують з місця на місце.

Продовження історії через рік:

Продавці прострочених товарів знов у місті. Знову торгують. У кризу навіть клієнтів побільшало.

Олександр Дорошенко, директор департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міськради: “Якщо є такі кіоски, то треба порушувати кримінальні справи, що, на жаль, не наше завдання. Якби ми могли, ми б це зробили, безумовно, і притягували просто до кримінальної відповідальності”.

Згідно з п.2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 р. № 2 (далі – Методрекомендації № 2), зворотні відходи виробництва − це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути: металева стружка, обрубки металу, обрізки тканини, дерев’яна стружка та обрізки тощо.

Відходи є зворотними, якщо від їхнього використання можна отримати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані або реалізовані, вони вважаються безповоротними і відносяться на собівартість виготовленої продукції.

Виробнича собівартість продукції (а саме прямі матеріальні витрати на виробництво продукції) зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва (п. 12 П(С)БО 16 “Витрати”).

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються (п. 2.13 Методрекомендацій № 2). Такі відходи називають безповоротними.

На відміну від зворотних відходів, безповоротні відображаються в обліку лише в кількісному вираженні. У зв’язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини отриманих відходів ведеться, як за місцями їх виникнення, так і за конкретними виробами.

Якщо пряме віднесення отриманих відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнено, безповоротні відходи враховуються загальною масою за всією продукцією, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної кількості продукції.

Безповоротні відходи підлягають утилізації. Витрати на їхню утилізацію включаються до інших операційних витрат та відображаються на субрахунку 949 “Інші витрати операційної діяльності”.

Безповоротні відходи підлягають утилізації, захороненню або переробці спеціалізованими підприємствами. Вартість послуг з їх переробки відноситься в бухгалтерському обліку до складу інших операційних витрат, у податковому – до складу інших витрат звичайної діяльності (пп. “є” пп. 138.10.6 ПК).

Облік відходів виробництва

Украй рідко виробництво буває безвідходним. Як правило, у процесі виробництва утворюються відходи. Причому їх облік не менш важливий, ніж облік матеріалів.

Зворотні відходи становлять для підприємства певну цінність і є активами, які необхідно прибуткувати на баланс, обліковувати їх рух і обґрунтовано оцінювати.

Незворотні відходи потрібно знищувати, утилізовувати, передавати на переробку спеціалізованим підприємствам або позбавлятися від них іншим шляхом залежно від того, що приписує робити з тим чи іншим видом відходів чинне законодавство. Вартість таких послуг, наданих сторонніми підприємствами, у бухгалтерському обліку включають до складу інших витрат операційної діяльності та відображають на однойменному субрахунку 949.

Такий поділ відходів необхідний для здійснення контролю за ефективністю використання на підприємстві сировини та матеріалів і недопущення їх розкрадання.

Оприбутковування зворотних відходів з виробництва на матеріальний склад підприємства оформляють накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (типова форма № М-11, затверджена наказом № 193).

Проте, в українських реаліях ставлення до відходів не просто неналежне, а подекуди просто дикунське. Прострочена аграрна хімія тихо зкидається в лісопосадки, попадає в грунтові води та нищить екологію, а продукти реалізуються в дрібних торгових точках труячи населення України.

У наступному матеріалі ми розповімо про підприємства, які порушують вимоги з утилізації відходів, ба більше продають те що має бути знищеним. Далі буде…