Довга ніч над синьоокою

Білорусь. Вибори. Протести.

Про це пише “Фактор” з посиланням на Бориса Бабіна.

“Декілька тижнів тому міркував над оптимальною стратегією української держави щодо Білорусі.

Стратегією повного, максимального невтручання у тамтешні події до 9 серпня.

Але сьогодні вже 10-те. Та є дві новини.

1. Результати голосування, щоб не малювалося у медіа, катастрофічні, розгромні для тамтешньої влади, безпеково та політично. Але це могло бути по-іншому.

2. Спроба тої влади продовжити “як це було з 1994 року” вже призвела до масових акцій спротиву. Це також могло не початися.

Тому, як би не розвивалися події на північ від Чорнобиля, свою головну функцію для нас вони вже грають.
Білорусь стала зоною нестабільності.

Сьогодні це, як не парадоксально, тактично максимально вигідно для України. Бо внутрішня природа тамтешнього протистояння не загрожує Україні.

Так, ситуацію буде качати агресор. Буде змушений її качати, залучати сили та засоби. Бо як раз для нього така нестабільність загрозлива.

Тому й плани агресора щодо нас на серпень-жовтень вже корегуються.

Якщо ситуація в Білорусі буде напруженою ще хоч пару тижнів – то на дві країни ресурсів росіян водночас цього року не вистачить. Розгорнутися не встигають.

А там й вибори в США пройдуть.

Так, росіяне можуть взяти контроль над ситуацією. Але це буде контроль окупантів, а не союзників.

Білорусь не акумулюватиме сили ворога проти нас, а виснажуватиме їх на себе.

Звісно я не упевнений, що українська влада готова до якихось стратегічних кроків щодо Мінську.

Сподіваюся що хоча б вистачить розуму не вітати “переможця” раніше за країни ЄС.

Завважити на якомусь офіційному рівні про цінність людського життя та про виборчі стандарти ОБСЄ.

Бо нас так люблять вчити у Мінську виборчим стандартам ОБСЄ.

Та не проводити форум президентів у жовтні в країні, де в тюрмах буде десяток тисяч політв`язнів.

Втім, варіантів розвитку подій наразі ще багато.

Але для українського суспільства, на відміну від влади, наразі, після того як білоруси вийшли на вулиці, вже немає вибору.

Ми маємо бути чесними. Сприяти висвітленню реальності.

Так, Білорусь це скоріше Вірменія ніж Естонія.

Але білоруси мають право самі обирати своє майбутнє.

Мають право вчитися його обирати.

Наш обов`язок їм у цьому допомогти.

Також ми маємо бути готовими до потоку біженців з півночі. Бо в країни ЄС пустять далеко не усіх білорусів. Та звісно не всі там поїдуть рятуватися від репресій на схід.

А якщо нинішній режим залишиться – то після цієї ночі РФ за кількістю політв’язнів та рівнем поводження з ними стане практично Європою.

У порівнянні.

Бо диктатори такого нікому ніколи не прощають.

То маємо допомагати простим білорусам.

Адже ніхто, крім громадянського суспільства, їх в Україні не захистить.

Допомагати в ім’я людяності.

Бо і ми й білоруси – живі люди.

З єдиним одвічним ворогом.

Стати для білорусів Михайлівським золотоверхим цієї тяжкої ночі.

Яка може тривати у Синьоокій ще багато років.

Та головне.

Усі ті київські політики та чиновники які почнуть зранку щиро вітати диктатора з черговою перемогою – насправді хочуть таку саму криваву багаторічну ніч для України.

Для усіх нас.

Чудовий маркер.

Доповнене: зранку президентом України вже зроблено зважену заяву щодо ситуації в Білорусі”.