Велика прірва між Україною та Росією
Поки Україна зміцнює свою демократію, Росія відступає все далі і далі в бік авторитаризму
Про це пише “Фактор” із посиланням на блог “НВ” Пітера Дікінсона.
Російський президент Володимир Путін, схоже, щиро переконаний в тому, що росіяни і українці — “єдиний народ”. Як він чітко дав зрозуміти у своїй довгій статті “Про історичну єдність росіян і українців”, Путін вірить, що обидві країни залишаються нерозривно пов’язаними одна з одною спільним минулим і вважає нинішній розділений стан тимчасовою і штучною оманою.
Починаючи з 2014-го, аргумент Путіна про “єдиний народ” регулярно фігурує при спробах виправдати агресивну кампанію Росії проти України. При цьому кремлівські чиновники, захоплено підкреслюють спільність історії сучасної Росії і України, чомусь мовчать щодо багатьох фундаментальних відмінностей і розбіжностей, які вийшли на передній план після 1991 року.
Зростання розриву між двома країнами можна було чітко побачити під час недавніх парламентських виборів у Росії. Майже все в цьому голосуванні — фарс, починаючи від виключення опозиційних кандидатів і “глушіння” останніх незалежних ЗМІ, що залишилися в Росії, і закінчуючи більш-менш відкритою фальсифікацією результатів голосування на виборчих дільницях.
І, схоже, найбільш кричуще підтасовування трапилося якраз у Москві. Саме там за одну ніч відбулося ретельно зрежисоване позбавлення від сумнівних електронних голосів, що дало владі можливість трансформувати серію потенційно ганебних поразок у перемоги, що рятують репутацію пропутінських кандидатів.
В цілому недавні вибори виглядають особливо брудними, навіть за загальновизнано низькими стандартами путінського режиму. Хоча мало хто в Росії має будь-які ілюзії щодо характеру самого режиму або виборів у країні, громадська реакція на голосування була помітно стриманішою. Багато росіян висловили своє обурення у соцмережах, кілька сотень людей не полінувалися зібратися в центрі Москви в понеділок увечері. Але реальної спроби мобілізувати народ і серйозно боротися — не було. Замість цього явно сфальсифіковані результати відверто нечесних виборів прийняті з похмурою покірністю.
Такий розвиток подій був би абсолютно немислимий у сучасній Україні. Останні українські вибори, що віддалено нагадують недавнє фіаско в Росії, відбулися сімнадцять років тому в листопаді 2004-го року. Того разу в спробі забезпечити перемогу в запеклих президентських перегонах, українська влада застосувала багато з улюблених нинішнім Кремлем прийомів.
Реакція українських виборців на ці повсюдні махінації з голосуванням була однозначною і вражаючою. Зіткнувшись з перспективою вкрадених виборів, мільйони людей стікалися до центру міста, щоб захистити свої демократичні права. Так починався двомісячний народний протестний рух, що став відомий як Помаранчева революція.
Повна версія блогу за посиланням.
Пітер Дікінсон – науковий співробітник Atlantic Council, видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today.