Меркель в правлячій партії Німеччини змінила Крамп-Карренбауер. Хто вона і чого від неї чекати

Правляча партія Німеччини Християнсько-демократичний союз (ХДС), обрала нову голову.

Нею стала 56-річна Аннегрет Крамп-Карренбауер, яку підтримувала канцлер Ангела Меркель, яка керувала партією 18 років і пішла у відставку в листопаді. До цього Крамп-Карренбауер працювала в регіоні Саар і лише на початку цього року переїхала до Берліна, щоб стати генсеком ХДС. Тепер вона може стати партійним кандидатом на пост канцлера на наступних виборах, але для цього спочатку їй потрібно подолати розкол всередині партії.

“Так, я знаю, що моє ім’я складно вимовити”, – зізнається Аннегрет Крамп-Карренбауер.

Для простоти в німецьких ЗМІ її вже давно називають коротко – АКК. Проте навіть респектабельні німецькі журналісти не можуть втриматися від жартів з приводу того, як би все це не перетворилося на міжнародну проблему в тому випадку, якщо вона змінить Меркель не тільки в партії, але і на чолі уряду теж.

Крамп-Карренбауер – фаворит чинного канцлера і вже колишнього голови ХДС; таких сумнівів не було ні у кого, нехай навіть сама Меркель не висловлювала їй прямої підтримки. Проте, в лютому 2018 року, в розпал найскладніших переговорів по формуванню чергового уряду, Меркель переконала АКК переїхати в Берлін і стати генсеком партії. В той момент та займала пост прем’єр-міністра найменшої й західної німецької землі Саар – на кордоні з Францією. Її другий термін почався менше року тому. Після переїзду про неї відразу ж впевнено заговорили, як про ймовірного наступника канцлера, і тоді ж за Крамп-Карренбауер закріпилося прізвисько “міні-Меркель”.

Розмова про наступника виникла через те, що цей рік був, мабуть, найважчим в політичній кар’єрі Меркель. Рекордні півроку вона займалася формуванням уряду, але навіть після цього кабінет кілька разів був на межі розколу, а союзники канцлера терпіли поразки на регіональних виборах. У підсумку, Меркель вирішила піти з поста голови ХДС.

Перед виборами партійного лідера питання було в тому, чи піде підтримка Меркель на користь АКК або тільки ускладнить їй боротьбу за голоси. Коли на з’їзді Меркель закінчила промову, їй аплодували майже десять хвилин, так що стало ясно, що її “слово” допоможе.

АКК не схожа на Меркель. Її погляди більш консервативні.

Меркель виросла в радянській НДР, Крамп-Карренбауер народилася і все життя прожила на заході Німеччини. У канцлера немає дітей, у її наступниці в партії їх троє. Меркель зайнялася політикою тільки перед об’єднанням Німеччини у віці 35 років, АКК вступила в ХДС, коли їй не було і 20-ти. Зате Меркель вперше очолила федеральне міністерство вже в 36 років, а Крамп-Карренбаеур лише ближче до сорока вперше стала міністром внутрішніх справ рідного Саара, правда, першою в історії Німеччини жінкою – главою МВС. Нарешті, Меркель – лютеранка і дочка протестантського пастора, а її наступниця – переконана католичка.

Політична позиція нового лідера ХДС теж відрізняється від поглядів канцлера в сторону більшого консерватизму. Так, Крамп-Карренбаеур виступала проти подвійного громадянства турків, що живуть в Німеччині. Кілька разів вона заявляла, що вважає шлюб союзом чоловіка і жінки, і проти того, щоб цей статус отримували одностатеві пари. Крім того, АКК проти абортів. Зате вона підтримує імміграційну лінію Меркель, в тому числі політику “відкритих дверей” під час кризи 2015-2016 року.

Втім, за час роботи на посаді канцлера Меркель не раз показувала здатність домовлятися з людьми самих різних поглядів. Тому, можливо, найважливіше для неї в АКК – це не переконання, а управлінський стиль. Крамп-Карренбаеур очолила уряд Саара в 2011 році, після довгого, з 1985 по 1998 рік, правління Оскара Лафонтена – нинішнього лідера Лівої партії. Він запам’ятався харизмою і, в той же час, авторитарністю. АКК зі своєю скромністю і діловим стилем – повна протилежність Лафонтена. Але цим вона нагадує саму Меркель.

Незважаючи на репутацію альтер-его Меркель, Крамп-Карренбауер показувала себе як цілком самостійного політика. У 2011 році вона пропрацювала на посаді прем’єра Саара менше півроку, коли почався конфлікт з партнерами по коаліції з партій “Зелених” і вільних демократів. Меркель наполегливо радила їй залагодити суперечку, але АКК воліла розірвати коаліційну угоду, оголосити про плани союзу з соціал-демократами і призначити нові вибори. І в підсумку перемогла на них.

Перед виборами в бундестаг 2017 року Меркель випереджав колишній голова Європарламенту Мартін Шульц, який став кандидатом у канцлери від соціал-демократів. Преса називала феноменальне зростання його рейтингів за лічені тижні “ефектом Шульца”.

Першою справжньою перевіркою стали саме вибори в Саарі, на яких партія Шульца зазнала тяжкої поразки – замість того, щоб повернутися до влади вперше за 15 років вона втратила ще один відсоток голосів. На думку багатьох німецьких експертів, саме серія поразок соціал-демократів на регіональних виборах, що почалася в Саарі, визначила кінцевий підсумок і чергову перемогу ХДС на федеральних виборах.

Ще один важливий момент: при Крамп-Карренбаеур в Саарі неухильно знижуються результати “Лівої партії. Поряд з “Альтернативою для Німеччини” вона вважається головною німецькою популістською політичною силою. АДН отримала на регіональних виборах в Саарі трохи більше 6%, на парламентських – близько 10%, менше ніж в середньому по Німеччині. На здатність АКК справлятися з популістами дуже сподіваються в керівництві християнських демократів.

Боротьба за пост нового голови ХДС змусила німецькі ЗМІ згадати про так званий “Андський пакт”. Цю угода 25 липня 1979 року під час нічного перельоту з Каракаса в Сантьяго уклали 12 чоловіків-членів молодіжного союзу ХДС. Вони домовилися спільно боротися за високі партійні посади і ніколи не протистояти один одному. Пізніше до них приєдналися ще дев’ять чоловік.

Вперше про цей договір написав журнал Der Spiegel в 2003 році. За версією журналістів, “чоловічий союз” намагався зірвати висування Ангели Меркель на посаду канцлера. Згодом багато підписантів стверджували, що угода давно втратила силу, та й ніколи і не мало зловісного характеру змови. Але під час нинішньої кампанії кілька її учасників нібито зібралися знову, щоб підтримати головного противника АКК – Фрідріха Мерца, старого опонента Меркель, який майже десять років тому пішов з політики в бізнес.

Журналісти навіть запитували у Крамп-Карренбауер, чи немає у жінок в партії якоїсь противаги чоловічому об’єднанню, і вона не спростовувала його наявності прямо. Так чи інакше, Мерц програв, але вперше в історії ХДС для визначення нового голови знадобився другий тур. Це говорить про те, наскільки сильний розкол всередині партії, і як важко новій главі буде його подолати. Необхідно вирішити – чи повернеться ХДС до більш консервативним позиціях або збереже центристський компромісний курс Меркель.

Марія РЕЙТЕР