Мошенець: РФ витратила 4-5 млрд доларів на гібридну війну

Олена Мошенець, народна депутатка від партії “Слуга народу”, заступниця голови комітету ВР з питань антикорупційної політики, дала ексклюзивний розгорнутий коментар щодо нового законопроєкту про деолігархізацію.

— Як Ви вважаєте цей закон: деолігархізація, піар чи усунення політичних опонентів?

— Я вважаю, це абсолютно нормальний, демократичний крок у тому, щоб зробити Україну нарешті вільною і, скажімо так, незалежною від впливу тих осіб, які займають або монопольне становище, або мають якийсь унікальний доступ до окремих ресурсів, або впливають на політичні рішення, це такі рішення, які мають не економічну ефективність, а політичну.

Питання дуже добре досліджене в економічній теорії, у політекономії, має таку назву т. зв. “теорія рентоорієнтованої поведінки”, коли людина отримує певну ренту не від того, що вона виробляє додану вартість або використовує якісь інноваційні технології, а від того, що вона просто має доступ до унікальних, статусних, політичних ресурсів. Саме тому, я вважаю, оскільки це питання є дуже нагальне для України, дуже важливе, потрібно з чогось починати. Ми не кажемо про те, що цей закон абсолютно ідеальним на цьому кроці, ми не кажемо про те, що це спрацює абсолютно ідеально, потрібно буде ще мінімум із десяток різноманітних законодавчих актів для того, щоб це питання працювало.

Але ми кажемо про те, що, нарешті, створюється рамка, усередині якої ми будемо вдосконалювати процес і, нарешті, економічна влада та політична влада будуть розділені. Це абсолютно нормально: цим шляхом ішли і країни Заходу, і країни Сходу. Якщо проаналізувати дуже уважно, наприклад, учора і позавчора на форумі “Україна без олігархів” це дуже детально розглядалося в різних, скажімо так, аспектах і немає тут нічого українськоунікального, єдине, можливо, що унікальне – якісь моменти в законодавчому акті будуть виписані трішки інакше або скореговані, враховуючи українську практику.

— Які Ви могли б виділити плюси та мінуси закону, із чим погоджуєтеся, а з чим ні. Можливо, щось змінили б?

— Великий плюс закону – те, що цей законопроєкт узагалі існує. Нарешті президент, Володимир Олександрович Зеленський, зробив такий важливий крок. Хочу тут пояснити чому він це зробив і чому не побоявся: тому що, якщо ви проаналізуєте діяльність попередніх президентів, особливо тих, які були під час т. зв. “великої приватизації”, під час формування великих промислово-фінансових груп, то можна дуже чітко зрозуміти, що перші особи держави або наближені до них люди були дуже близькі до великих активів і до перерозподілу ресурсів в Україні, саме тому подібні закони на тому етапі нікому не були потрібні, можна було заявляти, робити це як обіцянки в передвиборчих програмах, але конкретно робити дії ніхто не наважувався, тому що це все одно, що відрубати собі хвіст чи вистрілити в ногу.

Що стосується плюсів/мінусів – немає ідеальних законодавчих актів, немає, тому що законодавчий акт за своєю природою такий, що має поширюватися на необмежене коло осіб, тобто він має однаково працювати і на Вас, і на мене, і, умовно кажучи, на цього чоловіка, і на бабусю десь в Тернопільській області або на дідуся в Запорізькій. Відповідно, не можна говорити про те, що всім буде абсолютно однаково добре, або всім буде абсолютно однаково погано від цього – ні.

Але ми маємо створювати рамки, ми маємо створювати умови гри, за яких усі учасники економічного та політичного процесу будуть мати рівні можливості. Наша задача – створити однакові правила гри. У цих рамках хтось, можливо, отримає для себе більше привілеїв – це виключно економічних, хтось не зможе скористатися, хтось зможе, хтось зможе сьогодні, а хтось завтра. Але система має бути зрозумілою, прозорою, однаковою для всіх, щоб іноземний інвестор, коли він заходив на наш ринок, він так само розумів, що він має такі самі рівні права як і будь-яка інша компанія, а не знав, що, наприклад, хтось може певну ліцензію отримати скоріше і дешевше, а для іноземної компанії це буде довше, дорожче, а, можливо, і взагалі не буде. Про плюси/мінуси, якщо договорити, що дуже важливо: це поки що драфт, він не проходив ще комітет, він має пройти комітет, 3 комітети.

Наприклад, комітет, у якому я працюю, це наявність т. зв. “корупційних ризиків”, тобто, якщо ми бачимо, що в
законопроєкті наявні потенційні корупційні ризики, можливість для корупції, ми про це говоримо й до другого читання головний комітет має виправити. Так само робить комітет із питань євроінтеграції: чи відповідають ці норми нашому
євроатлантичному вектору розвитку, так само це робить комітет із питань бюджету: як це впливає на бюджетні показники, наприклад, які кошти необхідні для реалізації тих дій, які прописані у законопроєкті, це впливає на зменшення бюджетних показників чи на збільшення додаткової, видаткової частин і так далі. Плюс до другого читання готуються правки, які подаються всіма народними депутатами, не лише фракцією “Слуга народу”. Відповідно я очікую, що буде дуже багато правок, я би навіть сказала, що, можливо, за кількістю це буде співмірно з головним законопроєктом про вільний обіг сільськогосподарських земель. Чому? Тому що це торкається інтересів найбагатших людей України. Повірте, простий законопроєкт, який, можливо, регулює правила відносин між людьми в будь-якій іншій сфері, де коштів набагато менше, але він набагато важливіший, пріоритетніше – це нікого не турбує, турбують тільки гроші. Є таке приказка: “Якщо ви не знаєте в чому справа, то справа в грошах”. Сподіваюся, що ми до другого читання зможемо його відкоригувати, зробити найбільш компромісним, зберігаючи його ключове зерно, ту сутність і ключові цілі, які покладені, але окремим нормами ми виправимо деякі нюанси. Наприклад, там є норма, що дія закону розповсюджується лише на 10 років, чому ініціатор законопроєкту закладає цю норму, тому що, за нашими розрахунками і побажаннями, вважається, що цього періоду часового має бути достатньо для того, щоб ситуація набула іншого розвитку, тобто має відбутися переломний етап. 10 років дається на те, щоб люди, які на сьогодні, згідно до цього законопроєкту, будуть вважатися олігархами, стали не олігархами, а просто учасниками великого бізнесу. Ніхто їх не виганяє з країни, ніхто в них нічого не забирає. Є мета – зробити бізнес справжнім бізнесом. Приклад: український Forbes, якщо ви проаналізуєте 10-15 найбагатших людей України, так сядете детально перечитаєте біографію кожного, то побачите декілька ключових рис. Перше, майже всі, більшість цих людей, отримали свої кошти, заробили на сировинних напрямках (енергетика, металургія, земля, доступ до підприємств, які були приватизовані). Другий момент, майже всі ці люди або були у владі, або наразі перебувають у
парламенті. Усі інші були по декілька скликань у парламенті, є розмови про те, що деякі з них впливають. Я вже навіть не кажу про тих, які мають бізнес.

Якщо Ви мене запитаєте, чи це єдина особа, яка була президентом – ні, там є інші люди, які знаходяться у стінах парламенту. Хіба це нормально? Покажіть мені ще одну країну, де така сама ситуація. Ну я, наприклад, не знаю.

Можливо, там десь у країнах, вибачте, які не є для нас рольовою моделлю для зростання, там таке є, але хіба ми маємо на них рівнятися? Ми ж говоримо про те, що ми маємо рівнятися на моделі з розвиненою економікою. Наступний момент:
дивимося, наприклад, на західний Forbes. Хто люди найбагатші – Ілон Маск, людина, яке створює абсолютно нові технології, голова Amazon, так само, людина, яка створила абсолютно новий напрям у світовій культурі споживання
– онлайн-бізнес, який розвивається дуже великими кроками, є ще один бізнесмен, який займається люкс-брендами, це специфічна категорія товарів найвищої якості, але це людина, яка починала з гаража, багато проходила і провалів, і злетів. Покажіть мені там хоч одну людину, яка десь щось украла, приватизувала, стосовно якої є якісь певні провадження, які саме стосуються того, що вона забрала у власного народу, із власного бюджету, у власній країні.

Чи маємо ми виправляти таку ситуацію? Я вважаю, що маємо. Чи ті кроки, які зараз пропонуються, є найкращими? Очевидно, ні, але наша задача – зробити їх такими, щоб вони стали найкращими.

— Скільки, на Вашу думку, в Україні олігархів?

— Мені складно сказати. Зараз у законопроєкті визначено лише чотири критерії олігархів. Чітко сказано про те, щоб належати до олігархів має бути відповідність до трьох критеріїв. До другого читання ця ситуація може бути виправлена, наприклад, може додатися п‘ятий критерій або, навпаки, замість чотирьох стане три. Коли буде остаточна версія законопроєкту, тоді буде зрозуміло скільки насправді цих олігархів є в Україні. На конференції “Україна без олігархів” пан Новіков, це голова НАЗК, сказав таку річ, що згідно до критеріїв НАЗК вони бачать, що за цими критеріями може бути віднесено вже 10 людей. Раніше у ЗМІ була інформація, що таких людей 13.

— Однією з ознак є володіння, регулювання або вплив на ЗМІ. Як Ви вважаєте, чому така увага приділяється саме медіа та ЗМІ?

— Усе дуже просто – гібридна війна з Росією, яка триває 7 років. ЗМІ, а саме медіаринок, набув особливого значення. Якщо раніше, згадайте, люди більше читали, більше занурювалися в суть, а новини мали бути виключно об‘єктивними, перевіреними, то зараз, особливо у пострадянському просторі, зважаючи на те, що такі джерела як телеграм набули особливого розвитку, дуже часто джерела вже ніхто не перевіряє. Є певний закид, далі це розкручується, наприклад, викидається в якому анонімному телеграм-каналі, ніхто не знає хто за ним стоїть, яка мета і т.д., далі ЗМІ беруть це як інформаційний привід і починають розкручувати це вже не як потенційно можливий факт, а як реальний. знаходять підтвердження думок серед т. зв. експертів, яких так само дуже багато. Створюється абсолютно сюрреалістична картина, картина якогось паралельного світу, яка не відповідає справжнім завданням ЗМІ: доносити об‘єктивну інформацію, впливати, але в позитивному й ефективному сенсі на розвиток суспільства й найголовніше – бути відповідальними перед
суспільством, тому що розносити фейки або давати лише одну сторону будь-якого процесу, то це точно не про відповідальність. Зараз, якщо ми подивимося, можна не бути великим експертом, але можна передивитися за вечір кілька телешоу, які належать тим чи іншим людям і абсолютно чітко зрозуміти їх позицію з тих чи інших запитань. Я думаю, що це абсолютно об‘єктивно, тим більше, що реєстром олігархів, внесенням і виключенням, буде займатися Рада національної безпеки й оборони, для неї інформаційна безпека є так само однією з ключових, тобто це елемент гібридної війни. Наприклад, країна-агресор РФ за останні роки, за деякими дослідженнями, витратила близько 4-5 млрд доларів на гібридну війну в світі, серед цих коштів 25-30% на Україну.

Тому я думаю, що тут абсолютно нормально убезпечувати себе і суспільство від того негативу, який є. Якби ми не були в умовах війни, можливо, цей критерій сприймався б інакше, а зараз у цих умовах, я вважаю, це абсолютно
доцільно.

— Із чим пов‘язаний обов‘язок повідомляти про свої контакти з олігархами?

— Це абсолютно нормально, тому що будь-який закон про лобіювання в країнах Європи, Америки передбачає звітування про зустрічі політиків із бізнесменами, тому що бізнесмен, великий бізнес не має впливати на політику.

Як цього можна уникнути? Ми можемо цього уникнути, якщо така кожна зустріч, розмова може бути прозвітована. Якщо прочитати закони, які діють там уже роками, там дуже чітко видно, що про це все потрібно звітувати. Я так розумію, що ініціатори законопроєкту просто імплементували цю норму на нашу реальність.

Автор: Анастасія Фещенко