Не білбордами єдиними: як у США телебачення агітувало за Клінтон

Український виборець залишається невибагливим. Ті, хто борються за його голоси, продовжують покладатися на перевірений метод №1 – засипати всю країну агітаційною макулатурою і обвішати білбордами.

Більшість білбордів примітивні і, в усякому разі, не розраховані не людей, які мають звичку думати. Антиреклама інколи буває цікавішою за рекламу. Взяти хоч би нещодавню спрямовану проти Тимошенко кампанію – “Останній шанс для бабусі”.

Звісно, не бракує й інших методів боротьби за голоси виборців. Хтось витрачає шалені кошти на ботів. Хтось, також будучи небідним, продовжує вправлятися в популізмі. Та в цілому передвиборча боротьба дуже нудна.

Інша справа – американські вибори. Після них не тільки американці, але й мешканці різних куточків планети ще кілька років можуть переглядати численні фільми та серіали, які були зняті в ході виборчої гонки. Це вам не агітаційна макулатура, яку навіть у господарстві не використаєш.

Американський кінематограф здавна чутливий до політичного життя. Наприклад, у 1980-х роках, коли Білий дім знаходився у розпорядженні Рональда Рейгана, Голлівуд зробив різкий поворот праворуч і почав пропонувати глядачам фільми патріотичного і консервативного спрямування.

Сучасний американський кінематограф здебільшого лівий. У цьому було легко переконатися під час останніх президентських виборів.

На американські екрани вийшла низка серіалів, головна героїня яких – жінка на високому державному посту. Подекуди ці жінки були аж занадто схожими на Гілларі Клінтон.

Один із найбільш показових серіалів – “Мадам секретар”.

Його головна героїня – державний секретар США Елізабет МакКорд. Елізабет не тільки зовнішньо схожа на Клінтон (лиш молодша), але й сповідує ті самі цінності. Її турбують передусім питання мігрантів, сексуальних меншин та
фемінізму. Заради просування цього всього вона готова витрачати кошти американських платників податків у найвіддаленіших куточках світу.

А ще Елізабет МакКорд – великий борець за мир. Саме тому вона зуміла у кризовий момент залагодити стосунки з Росією. Так само, як сама Гілларі Клінтон, яка будучи держсекретарем за часів Обами, разом із Лавровим натискала на кнопку “перезавантаження відносин”. Ця політика, до речі, суттєво допомогла Росії підвищити боєздатність.

Дивлячись “Мадам секретар”, український глядач мав би потішитися перемозі Трампа. Адже МакКорд досягла миру з Росією, викривши підступних “українських націоналістів” і фактично поділивши Україну навпіл. Не виключено, що якби президентом стала Клінтон, вона проводила б подібну політику.

Окрім “комплексних” агітаційних серіалів у США під час виборчої гонки з’явилися фільми, які наносили точкові удари по позиціях консервативно налаштованих американців.

Серед них – фільми “Чистка” та “Чистка: Анархія” (в Україні більш відомі, як “Судна ніч” та “Судна ніч-2”). Ці фільми атакували одну з найвищих цінностей консерваторів – право на зброю, а також залякували глядачів протилежністю до соціальної політики Обами.

Перемогу Трампа часто пояснюють втомою американського суспільства від істеблішменту: і політичного, і культурного.

Гілларі Клінтон не допомогли ні серіали, ні тотальна підтримка з боку ЗМІ, ні колосальний фінансовий ресурс.

Чи втомилося українське суспільство від білбордів і тих, хто на них зображений, покажуть найближчі вибори.

Дмитро ТРОЯН