Осінній гамбіт у стилі Чикатило: Про азовську рибу та переговори з росіянами
Із зацікавленням спостерігаю чергові “епістолярні потуги” керівництва Держриби щодо скорого підписання, з їх партнерами-росіянами, щорічних документів про азовське рибальство.
Про це пише “Фактор” з посиланням на Бориса Бабіна.
При цьому питання у цих добродіїв виникають чомусь саме до моєї скромної персони та моєї абсолютно особистої, суб’єктивної та оціночної позиції (скріни додаю). Хтось би назвав такі трохи істеричні ескапади про “некомпетентного Бабіна” добрим симптомом, що означав би певні вагання у новому Уряді – продовжувати політику “попередників” на Азові чи нарешті згадати як мінімум про те – прапор якої держави майорить над Грушевського 12/2.
Але ніт, насправді все давно “мене, мене, текел, упарсин”, і я майже стовідсотково упевнений, що ще до першого снігу буде у нас черговий “рибний” протокол з РФ (1 відсоток залишу на якесь надмірне суспільне обурення, якого щиро не очікую). Отже з “тез про Бабіна” випливає не прагнення усунути перешкоди у “рибних справах” а скоріше якась своєрідна “турбота про репутацію”.
Своєрідна – тому що ніхто в Уряді та на Банковій наразі (наскільки мені відомо) в “організаційних талантах” керівників Держриби жодного сумніву не має, крісла їх не гойдає та палок нікуди їм не ставить. Суспільство ж у цілому, на жаль рибною галуззю у нас не цікавиться (бо навіть середньої сили політичний резонанс все це кафкіанське тюлькобратання з РФ давно б припинив). А у самій галузі відношення до нинішніх керманичів Держриби цілком сформоване і ніякий Бабін його вже погіршити не зможе. Тому змушений коментувати “пункти звинувачення” із щирою здивованістю, тримаючи в умі не лише класичне “а навіщо??”, але й безсмертне питання нардепа Віталія Кличка колегам – “ти коли це писав – ти це читав?”.
По-перше (і не вперше) мені закидають “чого ж ти нас не зупинив”, адже у 2018 р. перший заступник мене, як тоді постпреда Президента в АРК, дійсно був включений в українську частину “рибної” комісії та спробував взяти участь у її роботі в готелі під Києвом. І хоча йому самому ані змінити позицію комісії, ані зупинити її роботу звісно не вдалося, саме таку позицію представництва він там виклав. А потім в готель приїхали народні депутати, почали ставити під камеру (в усіх сенсах цього слова) незручні питання і хтось кудись сховався, щоб у наступному невідомо звідки виник “проект протоколу”.
Коли наприкінці листопада 2018 р. я подав у відставку – то цей протокол ще не був підписаним і я до речі перебував у щирій упевненості, що після Керченського інциденту у нашій владі з цих питань нарешті включився інстинкт самозбереження. Події ж лютого 2019 р., коли цей протокол було підписано шляхом «віртуально спілкування», диппоштою, довели, що я помилявся і “з-під дна постукали”. І звісно не знаю як керманичі Держриби можуть собі уявити, щоб процес непублічної передачі документів у січні-лютому 2019 р. від МЗС РФ до МЗС УРСР чи навпаки зупинив якийсь там Бабін, приватна особа (!), у мене ж це уявити якось зовсім не вдається. Ну а до речі сам аргумент “ви винні тому, що не спромоглися зупинили це”, до нинішньої позиції головного держрибовця, я у житті зустрічав лише один раз. У цитатах з судового виступу Андрія Чикатило.
По-друге мені закидають те, що представництво Президента в АРК письмово вимагало від комісії обговорити з росіянами передачу квот на лов кримським “суб’єктам господарювання”. Адже, наразі кажуть держрибовці, як раз цю вимогу комісією було виконано, й росіяни під протокол дійсно підтвердили про передачу ними дозволів на 130 кримських структур. І тому саме представництво (!!!) нібито тепер винне у де-факто визнанні повноважень росіян в Криму – в рамках цього протоколів. Що ж, мабуть ніхто не казав українським посадовцям, які вели переговори та потім узгоджували протокол, що коли ти не згоден у чимось із позицією опонента, то це варто не тримати в собі, а озвучити. І потім наполягати на паперовому, протокольному відображенні такого озвучування. Адже простого одностороннього заперечення (чи негативної оцінки) Україною щодо таких неправомірних дій росіян щодо Криму в протоколі було б цілком достатньо, щоб потім над Держрибою не глузували всілякі бабіни. Але українська делегація, як каже нам протокол, у відповідь на тезу росіян …промовчала. І це з передачею квот на Крим «мовчазно погоджувався» не я, а ті, хто такий протокол додумалися підписати.
По-третє, мені, дурню, нагадують, що правовий режим Азову визначається насамперед не рибною угодою 1993 р. чи протоколами, а – договором 2003 року. Зокрема у частині військової присутності росіян на акваторії Азову. Нагадаю у відповідь, що я вже рік обґрунтовую наше самогубне чіпляння на договір 2003 р. саме та виключно тим, що без нього за нинішніх умов не працюватиме угода 1993 р., протоколи до неї, квоти та пов’язані із цим бонуси для чиновників. Які шкурне зацікавлені у збереженні статусу-кво. Також нагадаю, що договір 2003 р. прямо не дозволяє росіянам робити на усій акваторії Азову діяльність у сферах рибальства, захисту морського середовища, екологічної безпеки, відсилаючи у ст. 3 до угоди 1993 р. І я казав не лише про російських прикордонників (наявність яких за п’ять миль від Бердянську є дійсно сумним наслідком договору 2003 р.), але й про так звані “наукові риболовні дослідження” росіян біля материкової України на “спеціально обладнаному судні”, які дозволяються саме угодою 1993 р. та щорічними протоколами. Крім того, стояти у милі від маріупольського пляжу російські прикордонники можуть за угодою 2003 р., а ось зупиняти чи затримувати там рибалок – саме та виключно за угодою 1993 р. та протоколами.
По-четверте можна почути “щиру образу” від моїх тез про корупційні ризики, що випливають із наявності на Азові квот лову, їх розподілу тощо. Звісно можна багато казати про те що Бабін не розбирається у сортах бичка чи проповідувати про найтранспарентніші у світі умови лову. Але щось мені підказує, що коли у голови азовського офісу Держриби, члена цієї сумнозвісної комісії рідна дружина очолює асоціацію азовських рибогосподарських установ, прямо зацікавлених у отриманні відповідних дозволів, це якось того… нетранспарентне. І сакральні знання про розмір ячеї та види тралів тут абсолютно не до чого.
По-п’яте мене звинувачують у піарі на злощасній азовській рибі. Тут можу запевнити, що дуже скоро у новинах знову замайорить Держриба, але там не буде ані мого прізвища, ані слова “Азов”, чекайте, не шановні, недовго залишилося. А я – учергове займуся “самопіаром” й на окремих інших посадовцях та установах, щоб ніхто не відчував себе несправедливо забутим.
По-шосте мені закидають, що я не пропоную розумної альтернативи протоколам з росіянами. І це відверта неправда. Адже такі альтернативи я медійно у 2019 році озвучував неодноразово, і у вузький частині – як ловити, й у широкий – що робити в умовах безробіття рибалок. Ну й про правову нікчемність протоколів (навіть підписаних повноцінною комісією, а не через сеанс віртуального скайп-спілкування) я писав. Більш того така правова нікчемність наразі може отримати процесуальні докази, і тоді про це, сподіваюся, можна буде написати детальніше.
Ну й найцікавіше у “потоці свідомості” очільника Держриби – це обурення тим, що Бабіна хтось абсолютно необґрунтовано називає експертом та його риторичні питання щодо зловживань, через які я залишив посаду постпреда в АРК. Тут обмежу відповідь наступним (після чого піду помию руки з милом). У 2013 році, коли власне “обуренець” розпочав будувати (як потім виявилося не дуже успішно) дипломатичну кар’єру, я був у прямому, процесуальному сенсі залученим до експертизи в рамках кримінального провадження щодо вбивства російськими прикордонниками українських рибалок на Азові та захоплення цими росіянами капітана в заручники.
Тоді капітана ми витягли, але про притягнення російських партнерів по «рибним» протоколам до якоїсь відповідальності навіть ніхто не мріяв. До 2014 року, нагадаю, весь цей балаган з азовським білим, сірим та чорним ловами, «квотами та протоколами» був під пильним контролем загальновідомого стоматолога. До речі маю мрію – колись знову стати саме процесуальним експертом у потужному кримінальному провадженні з питань азовської риби, але навряд чи стільки проживу.
Щодо ж звільнень – звісно не лише клоунада з угодою 1993 р. призвела мене до розуміння безперспективності участі в тогочасному держуправлінні з питань протидії агресорові. І якщо зраду національних інтересів неможливо зупинити, то про неї варто хоча б відверто розповісти суспільству, а це як раз завжди зручніше робити не з високого чиновничого крісла.
Борис Бабін