Проросійська позиція Німеччини та Франції: чи варто дивуватися?
Німеччина та Франція виступили проти розширення антиросійських санкцій після агресії з боку РФ у Керченсько-Азовській акваторії.
Така позиція була озвучена 27 листопада під час засідання комітету з політичних питань та безпеки у Брюсселі.
Ще раніше міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україна повинна надати докази щодо подій 25 листопада. На думку Ляєн, обставини інциденту лишаються недостатньо зрозумілими.
Франція і, особливо, Німеччина уже не вперше займають позицію своєрідного “гібридного адвоката” Росії. Вони можуть висловлювати “глибоку стурбованість” і одночасно лобіювати політичні та економічні інтереси Москви.
Тож чи є сенс дивуватися черговим малоприємним з української точки зору крокам Берліну та Парижу?
Перш за все потрібно усвідомити просту річ: ні Франція, ні Німеччина не є проросійськими у строгому сенсі. Будь-яка повноцінна держава перш за все відстоює власні інтереси на міжнародній арені і здебільшого діє за вже напрацьованими геополітичними формулами. Різкі розвороти у міжнародній політиці зустрінеш нечасто. Проросійські кроки з боку нинішньої французької та німецької влади – це передусім слідування вже сформованій траєкторії зовнішньої політики.
Найочевидніший інтерес Франції та Німеччини у співпраці з Росією стосується енергетики. Берлін неухильно працює над введенням у експлуатацію Північного потоку-2. Міністр економіки Німеччини Петер Альтмаєр уже встиг заявити, що доля трубопроводу не повинна залежати від керченської кризи.
Крім того, Франція і Німеччина мають ряд інших економічних зацікавлень. Наприклад, Німеччина залишається важливим інвестором у російську економіку. Вибух українсько-російського протистояння у 2014 році зменшив потік німецьких інвестицій. Але вже у першій половині 2016 року німецькі компанії інвестували в російську економіку майже стільки, скільки за увесь 2015 рік. Лишень у другому кварталі 2016 року Німеччина інвестувала 655 мільйонів євро, а це втричі більше, ніж у той же період минулого року.
Важливо також розуміти суто геополітичне значення значення вісі Берлін-Москва. Ці дві столиці намагаються визначати долю всієї Північної Євразії. Особливо несприятливим німецько-російський тандем є для держав Центрально-Східної Європи. Адже вони для Берліну та Москви є буфером, самостійність якого потрібно звести до мінімуму. Франція, творячи разом із Німеччиною ядро Євросоюзу, в цілому підтримує німецьку геополітичну стратегію.
Попри українсько-російську війну, стабільність вісі Берлін-Москва протягом останніх років підтримувалася завдячуючи тому, що німецьке МЗС перетворилося на вотчину соціал-демократів, які відомі чіткою проросійською позицією. Починаючи з 2013 року очільниками німецької дипломатії були члени СДПН Франк-Вальтер Штайнмайєр, Зігмар Ґабріель, Гайко Маас.
Для Франції та Німеччини українсько-російський конфлікт – це прикрість, яка заважає повноцінній економічній і політичній співпраці з Росією. Тому вони зацікавлені у якнайшвидшому його замороженні, а не повноцінному розв’язанні. Для України такий сценарії не несе користі. Але, на жаль, і Петро Порошенко, і Павло Клімкін продовжують орієнтуватися на Францію та Німеччину як головних українських партнерів.
Уже п’ятий рік поспіль поведінка офіційних Берліну та Парижу доводять хибність зовнішньополітичної орієнтації, яку обрала нинішня українська влада. Натомість перспективним наразі виглядає залучення геополітичних зусиль Польщі, збільшення участі України в інтеграційних процесах у Центрально-Східній Європі, а також ставка за Вашингтон, який зараз намагається використати цей макрорегіон як противагу франко-німецькому ядру ЄС.
Проте подібні пропозиції щодо зміни зовнішньополітичного курсу лунають лише з боку націоналістичних середовищ та поодиноких політичних аналітиків.
А за умов відсутності стійких суспільних запитів Порошенко чи той, хто прийде на його місце, навряд чи захоче виходити з зони зовнішньополітичного комфорту.
Дмитро ТРОЯН