Роман Семенуха: “Блокада – це протест людей проти бездіяльності влади і тотальної брехні”

“Фактор” поспілкувався з народним депутатом “Самопомочі” Романом Семенухою. В ексклюзивному інтерв’ю Роман розповів про своє бачення відносно торгової блокади “Донбасу”, назвав головні досягнення даної акції та розвіяв міфи, які поширюють прихильники торгівлі з окупованими територіями. 

Ви з перших днів активно підтримуєте блокаду. Це просто ваша ініціатива як громадянина чи ви виконуєте певні організаторські функції? Якою є ваша роль?

Блокада – це ініціатива людей. Це чітко усвідомлює кожен, хто там побував. Ми давно зрозуміли, що хоч якось впливати на державні процеси можна лише поєднуючи парламентську роботу з громадською діяльністю. Адже якщо ти не спілкуєшся з реальними людьми, то ти дуже швидко втрачаєш зв’язок з реальністю.

Тобто це не партійна ініціатива “Самопомочі”?

Процес відбувається горизонтально. Хтось активно підтримує і їздить туди, хтось такої ініціативи не проявляє. Але в даному питанні в “Самопомочі” всі одностайні – у нас немає тих, хто виступав би проти блокади.

Я переконаний, оскільки не вийшов “сценарій Новоросії”, влада веде Україну, як на убій, за “сценарієм Малоросії”. Чому вона говорить однією мовою з окупантами в питанні торгівельних відносин? Тому що це вигідно, тут вони є союзниками. У влади є ілюзія, що вони зможуть перетворити Україну на Малоросію і далі керувати нею.

Як цього не допустити?

Один зі способів – прийняття закону “Про окуповані території”. Цей закон юридично ставить на один щабель визнання окупації як в Криму, так і на Донбасі.

Я нещодавно переглядав опитування: 75% людей по Україні підтримують блокаду. Натомість не підтримують її олігархи, яким належить 99% українських ЗМІ. Причина проста – бізнес. Для цих людей мають значення тільки гроші. Вони після розвалу СРСР незаконно отримали підприємства у ключових галузях економіки України, але нічого не зробили для їх модернізації. Зараз ці люди, яким і належить влада, абсолютно не зацікавлені в тому, щоб боронити суверенітет держави. Тому склалася така ситуація. Принцип “бізнес понад усе” для них ніхто не відміняв.

Які ви можете назвати реальні досягнення блокади на даний момент?

Те, що ми сьогодні про це говоримо – вже досягнення. Згадайте перші тижні акції, коли про неї мовчали всі центральні канали і впливові ЗМІ. Зараз ця тема входить в топ-3 найобговорюваніших подій в Україні.

Друге. Завдяки блокаді люди зрозуміли, що влада насправді не воює. Воювати і одночасно торгувати з ворогом – це нонсенс, так не буває. Сьогодні блокада – це протест людей проти бездіяльності влади і тотальної брехні.

Третє. Суспільство побачило, що за 3 роки влада не зробила нічого для енергетичної незалежності країни. Ми залежні від доброї волі терористів, а значить від волі Кремля. І це теж війна, яку ми програємо.

Яким ви бачите завдання-максимум для даної акції?

Ще раз підкреслю: я не є організатором блокади. Є кілька міфів, які зараз активно поширюються. Наприклад, що Садовий організував блокаду, аби відвернути увагу від львівського сміття. Це повний абсурд. Другий міф, що акцію організувала “Самопоміч”. Влада це поширює, адже їй вигідно політизувати блокаду. Прив’язка до будь-якої політичної партії звужує підтримку людей. Третій міф: прив’язати до конкретних осіб, за якими є як позитивний, так і негативний шлейф. Але якщо того ж Семенченка завтра на блокаді не буде, то з нею нічого не станеться.

Останнім часом на редутах постійно відбуваються провокації. З боку тітушок, поліції, провладних депутатів. Як цьому адекватно протидіяти?

Максимально інформаційно викривати плани по дискредитації. Наведу кілька таких сценарієм. По-перше, до блокадників можуть підсилати людей, які спочатку будуть вдавати з себе прихильників акції, а потім вносити розлад зсередини. Другий спосіб: дискредитація очільників і політизація процесу, про що ми вже говорили. Наступний: підйом осіб на кшталт антимайдану. Плюс варіант прямого силового розгону.

Активісти готові до силового варіанту?

Я спілкувався з цими людьми. Вони абсолютно нічого не бояться. Ветеран батальйону Донбас спокійно, без пафосу, не на камеру сказав мені: “Романе, після Іловайська я вже нічого не боюся”.

Для критичних змін в суспільстві не потрібні мільйони або навіть десятки тисяч людей. Достатньо волі кількох сотень патріотів. Згадайте Холодний Яр, згадайте УПА, де спочатку не воювали тисячі бійців. Але вони творили історію.

Провладні спікери розповсюджують тезу, що блокада шкодить не олігархам, не Ахмєтову, а простим українцям, які працюють на його підприємствах. Є в цьому зерно правди?

Це маніпуляція. Якщо ти не контролюєш територію, то як ти можеш контролювати підприємства? Чому ніхто не показує, скільки конкретно і куди йде податків з них? Очевидно, що вони не можуть працювати на окупованих територіях, не сплачуючи податків окупантам. А це пряме фінансування тероризму.

Наступне. Давайте говорити чесно. Внаслідок трудової міграції на Донбас постійно завозились люди різних національностей. Це стало однією з причин, чому в 2014-му році тисячі людей стояли в чергах і голосували за ЛНР/ДНР. Вони дійсно жили міфом про “рускій мір”, про “нас нє слишат”. Обдурили/не обдурили, але вони робили такий вибір. Не всі. Проте це теж треба визнавати. Чому зараз українці мають сплачувати за тарифи  втричі більше, ніж мешканці окупованих територій? Чому ми по суті компенсуємо їм дані виплати?

На фоні теми блокади стала дуже помітною ангажованість багатьох експертів, політологів, блогерів. Взагалі часто доводиться чути, що влада дуже сильно спотворює інфопростір. Існують ефективні шляхи протидії цьому?

Мені розповідав головний редактор провідного українського видання, як влада працює з блогерами. Всіх, хто має не менше 20 000 підписників, одразу фрахтують. Блокада в цьому плані стала рентгеном. Вона чітко показала всіх проплачених і ангажованих “експертів”.

І наостанок наше традиційне питання. Кого ви особисто поважаєте з українських політиків/активістів/журналістів?

Я читаю і аналізую різні точки зору. Однак з політиків не вірю нікому. Безумовними авторитетами для мене є архієпископ Любомир Гузар та митрополит Святослав Шевчук.

Олександр Азімов, Євген Третяк, “Фактор”