Ще один удар по інтересах Путіна у Центральній Європі

Починаючи з 2015 року Угорщина повільно, але впевнено виходить зі сфери впливу Росії.

Очільник Міністерства закордонних справ Угорщини Петер Сійярто розраховує, що морські газові поклади Кіпру стануть ще одним альтернативним джерелом енергії для його країни. Також Угорщина заявляє, що купуватиме газ із терміналів у Хорватії.

Таким чином Будапешт демонструє готовність і надалі диверсифікувати енергоджерела, тим самим звільняючись від російської залежності.

Частково це відбувається під впливом США, відносини з якими потеплішали після обрання Трампа. Частково – через те, що для самих угорців “дружба з Кремлем” була вимушеним кроком.

Зближення між Будапештом і Москвою розпочалося після успіху у 2010 році партії “Фідес” та її лідера Віктора Орбана.

Орбан обрав політику послідовного захисту угорських національних інтересів. У культурній площині така політика відзначалася опорою на консервативні цінності. У економічній – поверненням угорського господарства у руки самих угорців, а також звільненням країни від кредитної залежності від МВФ.

На Заході такі зміни багатьом не сподобалися. Тож Угорщина, фактично, потрапила у стан міжнародної ізоляції. За таких умов Орбан, який ніколи не відзначався проросійськими поглядами, був змушений піти на зближення з Москвою.

Ситуація змінилася 2015 року, коли у Польщі перемогу здобула партія “Право і справедливість”. Таким чином в Угорщині та Польщі при владі опинилися схожі між собою сили, які орієнтуються на помірковані націоналістичні і консервативні принципи. Природно, що Варшава та Будапешт відразу знайшли спільну мову.

Зближення з антиросійськи налаштованою Польщею уже саме по собі виштовхувало Угорщину з орбіти російських інтересів.

Далі свою роль зіграла перемога Трампа. Орбан та Трамп чудово порозумілися (тоді як за часів Обами угорський прем’єр був для Вашингтону дуже небажаним державним лідером).

Наслідком політичних змін 2015 та 2016 років став запуск інтеграційних процесів у Центральній Європі. Ці процеси мають, зокрема, енергетичний вимір. Останній полягає у невигідній для Москві диверсифікації джерел енергії за принципом “вертикальної” інтеграції (від Балтійського до Адріатичного морів).

Звісно, економічна залежність Угорщини від Росії не вичерпується однією лиш енергетикою. Але є підстави сподіватися, що офіційний Будапешт і надалі дрейфуватиме у протилежний від Москви бік.

Євген Третяк