Будь-якою системою управляють люди, – Ігор Смешко

25 березня 1992 Верховна Рада України прийняла закон “Про Службу безпеки”.

Починаючи з 2001-го, відзначається День Служби безпеки України. Є в історії Служби сторінки, якими справді можна пишатися. Про це варто знати. Бо питання безпеки актуально, як ніколи.

Ігор Смешко: 2003–2005 рр. Керівництво Службою безпеки, запобігання крові на Помаранчевому Майдані, “отруєння” Ющенка.

У вересні 2003 року Ігоря Смешка призначили головою Служби безпеки України.

Уперше очільником СБУ було призначено не вихідця із цього відомства, а професіонала з воєнної розвідки. Смешко очолював відомство рік і чотири місяці. За цей час він ініціював і провів в Службі масштабні структурні реформи. Була проголошена програма декагебізації відомства, під чим він розумів, у першу чергу, позбавлення СБУ функцій “таємної політичної поліції”.

Про це пише Віктор Смєлов в книзі “Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки”.

Смешко відокремив розвідку СБУ і забезпечив створення на її основі нового органу – Служби зовнішньої розвідки України. Він зібрав із регіональних органів в один департамент увесь компонент військової контррозвідки СБУ та підготовив її передачу до складу Міністерства оборони України, що є практикою в усіх країнах НАТО. Ним готувалось відокремлення від СБУ підрозділів боротьби із організованою злочинністю і корупцією та економічної контррозвідки із їх включенням в новий окремий орган – Національне бюро розслідувань.

СБУ під керівництвом Смешка почала розслідування десятків найважливіших кримінальних справ. Однією з найрезонансніших стала справа про контрабанду з України у 2000–2001 роках у Китай та Іран стратегічних авіаційних крилатих ракет великої дальності Х-55, здатних нести ядерну бойову частину. Якби він цього не зробив, нова політична провокація проти України зробила б “кольчужний скандал” на її тлі просто дитячим лементом. Як з’ясувалося, про факт цього таємного постачання знало кілька розвідслужб провідних країн світу. Маючи у такий спосіб можливість раптово оголосити цей факт та створити нову міжнародну кризу для України, як порушниці міжнародних зобов’язань щодо непоширення ракетних технологій у світі.

Ця контрабандна поставка вела до верхівки СБУ і відбулася у 2000–2001 роках, після ліквідації Комітету з питань розвідки та зміни керівництва воєнної розвідки. Фігурантами кримінальної справи стало багато високопоставлених співробітників розвідки і контррозвідки СБУ, зокрема було затримано і засуджено колишнього старшого офіцера Головного управління розвідки СБУ Євдокимова.

Восени 2004 року в Україні увійшла в активну фазу президентська кампанія, почався перший Майдан – Помаранчева революція. СБУ на чолі зі Смешком діяла на випередження, не допустила реалізації в Україні цілої низки підготовлених провокацій, спрямованих на дискредитацію української держави. Серед таких провокацій було, наприклад, раптове зникнення в лютому 2004 року одного з кандидатів у президенти Росії, екс-спікера Держдуми і колишнього глави Радбезу РФ Івана Рибкіна.

Рибкін зник у Москві буквально за два дні до офіційного оголошення Центральною виборчою комісією РФ про його реєстрацію кандидатом у президенти Росії. Виявилося, його виманили в Київ та інкогніто поселили в заздалегідь орендованій квартирі. Згідно з матеріалами справи, квартиру зняли люди, пов’язані з оточенням тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка і російського олігарха Бориса Березовського, який таємно фінансував його штаб.

СБУ фактично запобігло убивству Рибкіна на території України. Метою вбивства була дискредитація керівництва України та посилення позицій опозиційного кандидата. Також Служба запобігла спробі підірвати штаб Ющенка на Подолі, за цим стояли ті самі керівники виборчого штабу Ющенка, що і за викраденням Рибкіна.

Найголовніше: Служба безпеки під керівництвом Смешка припиняла провокації, метою яких було пролиття крові на першому Майдані.Саме на виборах президента України 2004 року вперше так потужно було задіяно технології протиставлення один одному різних частин українського електорату і штучного нав’язування виборцям самоідентифікації на “своїх” і “чужих”. Цією технологією активно користувалися й у штабі Ющенка, й у штабі Януковича.

Співробітники Смешка регулярно контактували з керівниками виборчих штабів обох кандидатів, давали зрозуміти: СБУ не виступає ні на чиєму боці, а є нейтральним, самостійним і позапартійним гравцем, завдання якого – гарантувати країні та її громадянам безпеку і свободу вибору.

У вирішальний момент, коли 28 листопада 2004 року озброєні внутрішні війська МВС за наказом зі штабу Януковича вирушили на Київ, Смешко мав розмову із міністром внутрішніх справ і попередив командувача внутрішніх військ, що військовій контррозвідці СБУ не потрібно навіть рішення суду для його затримання на 48 годин, якщо він не поверне війська в казарми.

Крім того, СБУ вже мала інформацію, що дві танкові роти на військовому полігоні “Десна” були готові піти на Київ на прохання штабу опозиційного кандидата. Смешко запросив до себе лідерів опозиції – народних депутатів, які були причетні до цього, і попередив їх, що якщо танки прийдуть в Київ він не зупиниться, щоб затримати усіх організаторів. Попередження виявилося достатньо, щоб танкові роти не покинули меж полігону.

Щодо так званого “отруєння Ющенка”, на думку Ігоря Смешка, більшість людей в оточенні Ющенка не вірила в можливість остаточної перемоги свого кандидата. Але ставки були дуже високі і вже зроблені, а тому багато хто з них був готовий на все – “хоч на ношах занести його у владу, аби занести”. Саме для цього за участю Березовського і представників виборчого штабу Ющенка було розроблено три таємні сценарії дестабілізації України зсередини: перший – убивство Рибкіна; другий – підривання штабу Ющенка на Подолі перед другим туром голосування; третій – “отруєння” Ющенка.

На сьогодні факту отруєння Ющенка і наявності в його крові отруйних речовин юридично не встановлено. Окрім того, і потерпілий, і його оточення робили від самого початку все, щоб у матеріалах справи не було результатів аналізу його крові з незалежної клініки у Відні. Тільки після двох судових процесів в Австрії слідству СБУ вдалося ще до лютого 2005 року за допомогою австрійського міністерства юстиції одержати ці документи. На підставі яких і було зроблено перший комісійний висновок кращих медиків про відсутність факту отруєння.

Ще після першого туру виборів-2004 Смешко зібрав своїх заступників і сказав: “У нас із вами зараз є два варіанти.

Перший – подати у відставку. Ми збережемо обличчя, врятуємо погони, але для країни це може закінчитися громадянською війною. Другий варіант – залишитися на місці, спробувати заблокувати будь-які спроби із двох протилежних таборів довести країну до кривавого конфлікту. Розуміючи водночас, що нас після виборів проклянуть і переможці, і переможені. Ми всі залишилися, хоча прекрасно розуміли: кінець президентських виборів – кінець нашої кар’єри, навіть більше – початок політичних переслідувань проти нас”.

Так і сталося.